Затримані українські журналісти знову на волі – Михайло Ткач розповідає про затримання

У онлайн-інтерв'ю з Севгіль Мусаєвою, головною редакторкою „Української Правди“, Михайло Ткач, керівник їхнього відділу розслідувань, описав затримання його та його колеги Ярослава Бондаренка 8 жовтня 2026 року близько 16:00 за місцевим часом у Відні.

Ткач був звільнений після однієї ночі в поліцейському арешті 9 жовтня о чотирьох годинах ранку. Ярослав Бондаренко під час інтерв'ю, за словами Ткача, все ще перебував у поліцейському арешті та був звільнений у другій половині дня 9 жовтня 2026 року.

Редакція Yanus публікує нижче резюме, засноване виключно на стенограмі доступного онлайн інтерв'ю.

Опис поліцейської операції та допитів походить виключно від Михайла Ткача. Для всіх названих осіб діє презумція невинуватості.

Вихідна точка: журналістські розслідування у Відні

За їхніми словами, Ткач і Бондаренко протягом кількох днів були у Відні, щоб розслідувати місцеперебування Руслана Кравченка, колишнього українського генерального прокурора. Редакція розглядає це розслідування як питання суспільного інтересу.

Обидва журналісти підкреслюють у розмові, що їхні зйомки відбувалися виключно на публічних місцях. Ведуча чітко пояснила, що вони не заходили на приватні території. Ткач посилався на попередні розслідування його команди у Відні та на загальнодоступні матеріали, на основі яких можна простежити їхню журналістську діяльність.

Затримання на вулиці

За описом Ткача, затримання відбулося 8 жовтня 2026 року близько 16:00. Обидва журналісти їхали від одного місця зйомок до іншого та зупинилися на світлофорі, приблизно в п'яти кілометрах від центру міста.

Раптом до автомобіля наблизилося приблизно п'ять-сім озброєних, замаскованих осіб. Вони розбили вікна, спрямували зброю на пасажирів та кричали команди німецькою мовою. Ткач розповідає, що він одразу піднявши руки й заявив, що вони журналісти.

Потім обох витягли з автомобіля та кинули обличчям вниз на вулицю. Їх обшукали у цьому положенні, і співробітники затримання спочатку закріпили їхні руки стрічкою або кайданками. Ткач також розповідає, що одна людина притиснула йому коліно до горла та наказала мовчати.

Після цього його привели до неподалік розташованого проходу та прижали обличчям до стіни. Він описує операцію як надзвичайно залякуючу й говорить, що почувався як терористичний підозрюваний під час затримання.

Чому Ткач спочатку думав про викрадення

Ткач пояснив, що в перші 30–40 хвилин не розумів, хто такі озброєні люди. Він не помітив ні служебних посвідчень, ні видимих надписів поліції. Люди були одягнені по-різному та в цивільному одязі; він не отримав зрозумілого пояснення.

Тому він спочатку боявся, що хтось міг замовити його викрадення. Лише коли він побачив поліцейські машини, йому стало ясно, що це був поліцейський рейд. Це його трохи заспокоїло, бо він принаймні сподівався на правову процедуру.

Однак змістовне пояснення причин його арешту він отримав значно пізніше.

Травми Бондаренка та розлучення двох осіб

Ткач розповідає, що коли розбивали вікна автомобіля, осколки скла полетіли в обличчя Бондаренку. Він особисто бачив це безпосередньо перед її арештом.

Надалі він дізнався, що Бондаренка доставили в лікарню, і їй довелося зшивати травми обличчя. Однак Ткач не може підтвердити цю інформацію під час розмови власним пізнішим контактом: з моменту затримання він більше не бачив свою колегу.

За його тогочасною інформацією, Бондаренка згодом доставили назад на поліцейське відділення і продовжили допитувати. Наскільки серйозні були його травми та коли він міг вийти на волю, залишалося неясно на момент інтерв'ю.

На початку модератор припускає, що Бондаренко також уже вільний. Ткач прямо виправляє цей припущення, оскільки його звільнення сталося пізніше.

Транспортування та розміщення в поліцейському відділку

Ткач описує, що він був розміщений у дуже тісному окремому відділенні поліцейського фургона. Поїздка зі сиреною тривала приблизно 20 хвилин.

У поліцейському відділку у нього забрали всі особисті речі, включаючи телефон. Йому також довелося зняти взуття. Після цього він провів близько двох годин у камері одиночки, не дізнавшись, чому його тримали.

Він неодноразово запитував поліцейських, які проходили повз, про причини, але не отримував жодного пояснення. Під час цього часу його відвідав лікар і запитав про його самопочуття.

Ткач описує, що він шукав можливі пояснення з огляду на жорсткість операції. У той час він навіть побоювався, що хтось міг щось підкинути їм у машину. Він представляє це як думку того часу, а не як встановлений факт.

Пізніше його відвели в іншу кімнату, де йому довелося повністю роздягнутися. Після цього йому повернули одяг, його вагу та зріст було записано. Він не хотів підписувати німецькомовний документ, оскільки не розумів його змісту. За його словами, один з поліцейських на це різко реагував.

Початок допиту та контакт з редакцією

За словами Ткача, зрозуміла комунікація почалася лише близько 23:00, коли його привели до двох слідчих. Перекладачка забезпечила спілкування та працювала до ранку.

Потім йому пояснили, що він може зателефонувати близькій йому людині. Завдяки цьому дзвінку він зміг передати інформацію про своє затримання. Редакція потім повідомила про ці події онлайн та організувала юридичну допомогу.

Слідчі також повідомили йому, що він може відмовитися від давання показань. Ткач виявив готовність давати показання, оскільки йому нічого приховувати.

Звинувачення, описане Ткачем

На початку допиту він отримав документ, який розумів як своєрідне повідомлення про підозри проти нього. Він називає три звинувачення:

• Шпигунство на користь українського військового розвідувального управління;
• Членство в злочинній організації;
• Завдання шкоди Австрії, причому він передає точне формулювання цього третього звинувачення лише за своїм спогадом.

Стенограма не містить ні тексту документа, ні конкретних австрійських законодавчих положень.

Ткач описує ці звинувачення як абсурдні з огляду на його журналістську діяльність. За його словами, під час допиту йому не було надано конкретних доказів неправомірної діяльності. Він мав враження, що органи влади реагували на інформацію, яку їм надав хтось і яка, можливо, була введена в оману.

Запитання щодо його акредитації українського військового

Істотним предметом допиту була журналістська акредитація Ткача при українських Збройних Силах. Він пояснює, що така акредитація дозволяє журналістам висвітлювати подіївідповідно до умов війни і видається також іноземним журналістам.

За його враженням, слідчі однак побачили в цьому можливу вказівку на його належність до українських військових структур. Його документи були дуже ретельно перевірені на наявність зв'язків зі Збройними силами або спецслужбами.

Ткач наголошує, що він пояснив слідчим свою роботу та запропонував їм переглянути його опубліковані розслідування на Google та YouTube.

Підтримка українськими дипломатами

Ткач та редакція дякують чітко Міністерству закордонних справ України, Міністру закордонних справ Андрієм Сибізі, Послу Василю Химинцю, Консулу та Речнику Міністерства Георгію Тичому.

Консул прибув до відділення близько однієї ночі. Він намагався отримати доступ до обох журналістів і повідомляв редакцію про розвиток подій.

Ткач зміг поговорити з консулом після першої, приблизно двогодинної частини його допиту та розповісти йому про перебіг подій. Потім допит був продовжений. Дипломатичну підтримку він описує як особливо важливу.

Звільнення та продовжувані розслідування

Після допиту Ткача знову помістили в камеру, в якій була тільки лавка. Він був виснажений і заснув, сидячи.

Близько чотирьох ранку йому повідомили, що відповідальна прокурорка наказала його звільнити. Ткач розуміє це рішення так, що, очевидно, не було достатньої основи для подальшого утримання.

Він також висловлює враження, що первісне затримання відбулося без попередньої судової дозволи. Це не підтверджується в розмові документами.

Його звільнення після інтерв'ю не означає підтвердженого припинення провадження. Ткач вважає, що розслідування продовжується й прокуратура повинна прийняти рішення щодо подальших кроків. Він особливо відзначає, що відповідальні особи працювали й вночі й не відкладали рішення до наступного робочого дня.

Припущення Ткача щодо причини поліцейської операції

Ткач припускає, що особа, за якою велось розслідування його команди, могла вплинути на австрійські органи влади помилковою або маніпульованою інформацією. З його точки зору, особливо можливим є твердження про зв'язки журналістів з українським військом або розвідувальною службою.

На запитання про те, кого він конкретно підозрює, він називає Руслана Кравченка або осіб з його оточення. Він пояснює це тим, що їхнього поточне розслідування було спрямоване на встановлення місцезнаходження Кравченка.

Однак в інтерв'ю Ткач не наводить жодного доказу того, що Кравченко або його оточення насправді подали заяву або спровокували операцію. Цей зв'язок залишається його гіпотезою.

Він вказує на попередні спроби перешкодити роботі його команди, включаючи розслідування щодо Тимура Мідіча в Ізраїлі. Там також люди намагалися представити діяльність журналістів як незаконну.

Подальша критика щодо можливої інструменталізації австрійських органів влади

Ткач бачить у цьому інциденті небезпеку того, що люди, які хочуть уникнути журналістських розслідувань, можуть використовувати державні органи безпеки для своїх власних інтересів.

Його аргумент такий: якщо журналістське розслідування буде представлено як шпигунство або загроза безпеці, органи влади можуть реагувати масштабними заходами. Це може перешкодити розслідуванню, навіть якщо підозра пізніше не підтвердиться.

Він підкреслює, що його команда вже другий день займається наслідками затримання замість продовження редакційного завдання. Одночасно він признає, що австрійські органи влади повинні серйозно ставитися до інформації про безпеку. Його критика спрямована переважно проти можливої, на його погляд, дезінформації органів влади та проти жорсткості проведеної операції.

Крім того, він вказує на державні видатки: численні оперативні сили та автомобілі, перекриття дороги, а також нічна робота слідчих та прокуратури були необхідні для цього випадку.

Розслідування щодо перебування Кравченка та можливого процесу надання притулку

У останній частині Ткач та ведучий детальніше пояснюють основні дослідження. Редакція опублікувала документи з австрійського централізованого реєстру населення, з яких випливає, що Кравченко та його дружина зареєстровані у Відні.

Ведуча в цьому інтерв'ю говорила про те, що обидва вони розпочали процес отримання політичного притулку. Ткач формулює це обережніше: реєстрація може вказувати на те, що вони вступили на відповідний правовий шлях.

Крім того, редакція встановила, що як адреса було зазначено адресу компанії, яка надає послуги поштових скринь і адресні послуги. Згідно з юридичними консультаціями, одержаними редакцією, там мала бути зазначена фактична адреса проживання.

Учасники розмови тому ставлять питання, чи є реєстрація правомірною та чому австрійські органи влади досі не реагували на публікацію. У трансцендентності не згадується жодне офіційне рішення органів влади про порушення закону.

Чому редакція „Українська Правда“ також бачить австрійський суспільний інтерес

Ткач стверджує, що австрійське населення також має інтерес знати, які колишні українські посадовці перебувають у країні та з яких причин.

Він посилається на операцію „Carthago“, названу в розмові, та можливе розслідування щодо шахрайських call-центрів. Якби можна було довести, що українські топ-чиновники захищали такі структури, австрійські громадяни також могли бути серед потерпілих.

Цю заяву він формулює явно як можливий майбутній результат розслідування. Інтерв'ю не надає доказів відповідної причетності Кравченко.

Політично Ткач також критикує можливість того, що особи, які підозрюються в Україні у корупції, могли б шукати захист у Європі, тоді як Україна одночасно потребує європейської фінансової допомоги.

Які пояснення вимагають Ткач та редакція

Головна редакція „Українська Правда“ оголосила, що буде продовжувати працювати з адвокатами, стежити за ситуацією Бондаренка та вимагати публічної заяви австрійських властей. Журналістські та правозахисні організації закликаються до підтримки своїх колег.

Ткач, зокрема, вимагає уточнення наступних питань:

• Яка конкретна інформація привела до затримання?
• Хто передав цю інформацію, і вона була точною?
• Яка основа виправдовувала використання озброєних, замаскованих сил та розбиття автомобільних вікон?
• Чому журналістів так довго тримали в затриманні?
• Які подальші кроки передбачені в процесі?

На закінчення він запропонував, щоб австрійська поліція опублікувала відеозаписи операції затримання. Таким чином можна було б порівняти хід операції з фактичними підозрюваними моментами.

На момент розмови причини та офіційна оцінка операції залишались невизначеними. Ткач уже був звільнений і чекав перед поліцейським відділенням інформацію про Бондаренка; австрійська заява та підтверджена рішення про закриття розслідування ще не надійшли до редакції „Української Правди“.

Джерело

Інтерв'ю в „Українській Правді“ з Михайлом Ткачем

Фото: (c) Михайло Ткач