Женева, Абу-Дабі, Стамбул — дипломатія мандрує світом. Але Росія блокує, Трамп грає в покер, а Європа спостерігає.
Відень, 6 квітня 2026 року – Цього тижня Зеленський був у Стамбулі, потім у Дамаску. Він укладає угоди про безпеку, шукає союзників, обмінює досвід роботи з дронами на ракети для протиповітряної оборони. Україна бореться не лише на фронті – вона веде дипломатичну боротьбу за своє виживання.
Але самі мирні переговори зайшли в глухий кут.
Ситуація
Після раундів переговорів в Абу-Дабі та Женеві мало що сталося. Росія вимагає повного виведення України з Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей – територій, які частково досі контролюються українськими військами. Для Києва це неприйнятно.
Зеленський запропонував: перемир'я на Великдень, заморожування лінії фронту, навіть референдум. Москва відмовляється. Путін не хоче перемир'я – він хоче повного мирного договору на своїх умовах.
Роль Трампа
Вашингтон посередництвом займається, але все менше. Американо-ізраїльська війна проти Ірану відволікає увагу США. Зеленський публічно висловлює занепокоєння, що системи протиповітряної оборони зі США тепер можуть бути перенаправлені на Близький Схід.
Американська делегація має прибути до Києва ще у квітні, після православної Пасхи 12 квітня. Чи дасть це новий імпульс, поки що невідомо.
Дві сторони сили
Тут особливо чітко проявляється принцип ЯНУС: мир в Україні зривається не через брак
Хоча б які були наміри людей, вони зазнають поразки через владні розрахунки великих гравців. Путіну потрібна війна. Трампу потрібна угода. А Європа?
Європа не має права навіть сидіти за столом.
ЯНУС продовжує відстежувати розвиток подій. Наступний аналіз: що заморожування лінії фронту означатиме для Австрії та ЄС.