Офензива Китаю в сфері «м’якої сили»: Європа між Вашингтоном і Пекіном

Геополітична карта Європи змінюється. Опубліковані в червні результати опитування, проведеного британським дослідницьким інститутом Public First у 24 державах-членах ЄС, свідчать про значний розкол:

Вісім країн віддають перевагу тіснішим відносинам із Китаєм, дев’ять схиляються до США, сім не визначилися. Для Пекіна цей результат є частковим успіхом багаторічних дипломатичних зусиль.

Стратегія «м'якої сили» Пекіна

Китай вже багато років інвестує значні кошти у свій міжнародний імідж. Китайська Народна Республіка цілеспрямовано позиціонує себе як стабільного, надійного довгострокового партнера — це наратив, який, з огляду на політичні потрясіння у Вашингтоні, знаходить дедалі більший відгук. Культурні інститути, співпраця у сфері ЗМІ та освітні програми супроводжують економічну експансію ініціативи «Пояс і шлях».

Лише в Європі Китай керує понад 200 Інститутами Конфуція, з яких три знаходяться в Австрії. Водночас китайські державні ЗМІ значно розширили свої матеріали німецькою мовою. Послання є послідовним: Китай є передбачуваним партнером, тоді як зовнішня політика США коливається від виборчого циклу до виборчого циклу.

Економічна взаємозалежність

Європейська амбівалентність зумовлена, зокрема, цілком реальними економічними інтересами. Китай є другим за величиною торговельним партнером ЄС після США, обсяг товарообігу з яким становить понад 700 мільярдів євро на рік.

Німецькі автомобільні концерни, французькі бренди класу «люкс» та італійські машинобудівники глибоко інтегровані в китайський ринок. Однак така взаємозалежність також породжує залежності, які Пекін у разі потреби може використовувати в політичних цілях, про що переконалася Литва, коли у 2021 році дозволила відкриття представництва Тайваню й одразу зіткнулася з торговельними обмеженнями.

Що це означає для Австрії

Для Альпійської республіки ситуація є особливо складною. Як нейтральна держава з потужною експортною економікою, Відень традиційно підтримує прагматичні відносини з обома сторонами. Китайські інвестори володіють частками в австрійських компаніях, а аеропорт Відня до пандемії фіксував зростання кількості пасажирів із Китаю. Водночас Австрія через членство в ЄС та партнерство з НАТО заради миру тісно пов’язана з трансатлантичною системою безпеки.

Результати опитування показують, що така рівновага не є виключно австрійським явищем, а є загальноєвропейським феноменом. Місцеві підприємства повинні уважно стежити за цією тенденцією: той, хто хоче досягти успіху на обох ринках, у майбутньому повинен ще вміліше орієнтуватися в ситуації. Простір для маневру між блоками звужується, а витрати, пов’язані з неправильним позиціонуванням, зростають.

Розбіжність думок у ЄС — це не абстрактне явище, а фактор, що впливає на конкретні політичні рішення в Брюсселі — від угод про захист інвестицій до контролю за експортом технологій. Австрійські компанії, що ведуть бізнес у Китаї — від «Voestalpine» до малих і середніх підприємств-постачальників — відчують вплив цих подій на своїх балансах.

У 2024 році в трьох австрійських Інститутах Конфуція у Відні, Граці та Зальцбурзі навчалося загалом близько 4 500 студентів, які вивчали мову.

Джерело: Китай – South China Morning Post | Оригінальна стаття