Готель "Мама" як постійне рішення: коли одне покоління не може вилетіти з гнізда

Відень, 18 квітня 2026 року. Дані з Великої Британії виглядають як свідчення провалу цілого покоління: 35 відсотків чоловіків у віці від 20 до 34 років досі мешкають у батьківському домі. Це найвищий показник з початку ведення статистики у 2007 році. Те, що британські ЗМІ подають як чарівну історію про розпещених міленіалів, при детальнішому розгляді виявляє тектонічні зрушення в наших суспільствах, що мають драматичні наслідки також і для Австрії.

Казка про ледачого сидуна

Офіційна версія зручна: молодь нібито занадто вимоглива, занадто розпещена, недостатньо готова йти на жертви. BBC наводить слова 28-річного чоловіка, який каже, що він ‚щасливчик‘, бо може жити у батьків. Однак така інтерпретація приховує справжні причини. З 2010 року орендні ставки у британських містах подвоїлися. У Відні за той самий період вони зросли на понад 70 відсотків. Водночас стартові зарплати залишалися на колишньому рівні, тоді як строкові контракти та фіктивна самозайнятість стали нормою. Тому хто сьогодні у віці 25 років хоче орендувати квартиру, часто потребує трьох місячних зарплат як застави — грошей, яких просто немає.

Хто виграє від статус-кво?

Галузь нерухомості вже роками радіє зростанню цін. Інвестиційні фонди скуповують цілі житлові будинки, а Airbnb вилучає з ринку тисячі квартир. В Австрії найбагатші 10 відсотків домогосподарств володіють понад 60 відсотками нерухомості. Така концентрація є політично бажаною або, принаймні, терпимою. Адже хто ж будуватиме доступне житло, якщо реконструкція елітних об’єктів обіцяє втричі вищу прибутковість? Політики реагують символічними заходами: субсидії на будівництво житла, які майже ніхто не отримує; обмеження орендної плати з такою кількістю винятків, що вони залишаються неефективними. І знову й знову — посилання на ‚особисту відповідальність‘ тих, кого це стосується.

Покоління без перспектив

Наслідки виходять далеко за межі житлового питання. Ті, хто в 30 років досі живе в дитячій кімнаті, не створюють сім'ю. Рівень народжуваності в Європі продовжує знижуватися. Психологи попереджають про ‚подовжену юність‘ з довгостроковими наслідками для психічного здоров'я. А політично? Покоління, якому систематично перекривають шлях до самостійності, з часом перестане вірити в систему. Успіх популістських партій серед молодих чоловіків не випадковий. В Австрії на останніх виборах до Національної ради понад 30 відсотків молоді до 30 років проголосували за протестні партії. Той, кому нема чого втрачати, голосує по-іншому.

Дві сторони сили

З одного боку — ті, хто отримує вигоду від буму на ринку нерухомості: інвестори, спадкоємці, захисники існуючого стану речей. З іншого — покоління, яке принижують, називаючи ‚домашніми пташенятами‘, водночас позбавляючи його будь-яких шансів на незалежність. Британські цифри — це не поодинокий випадок, це загальноєвропейське явище. У Австрії також кожен четвертий молодий дорослий досі живе з батьками. Питання не в тому, чи повстане це покоління колись, а в тому, коли і як. YANUS продовжуватиме стежити за розвитком подій.