„Ми сплатили хабарі“: Єгор Буркін описує нібито систему захисних платежів для українських колл‑центрів
„Мексиканець“ і система захисних грошей: нові заяви у справі „Карфаген“ Єгор Буркін підтверджує в детальному інтерв'ю, що сплачував хабарі, і описує передбачувану систему захисних грошей для українських кол-центрів: 21 000 доларів США щомісяця на 50 співробітників. Він називає посередників, говорить про можливі зв'язки з високопоставленими чиновниками та висуває серйозні звинувачення у корупції. Yanus Insider аналізує заяви Буркіна та відкриті питання навколо операції NABU „Карфаген“.
Yanus Insider | Розслідувальне дослідження
Центральний учасник у контексті операції NABU „Карфаген“ підтверджує свій голос на опублікованих аудіозаписах, описує регулярні виплати представникам українських правоохоронних органів і називає передбачуваних посередників. Але наскільки далеко простяглася ця система – і що можна реально довести?
Зізнання, яке змінює історію
„Що ми сплатили за це хабарі, я підтверджую. Також, що U-420 сплатив хабарі.“
Це одне з найпомітніших заяв з детального інтерв'ю, яке Єгор Буркін, відомий під псевдонімом „Мексиканець“, дав українському інтерв'юеру Василю Тимошенку.
Буркін входить до числа центральних осіб, які згадуються у зв'язку з операцією „Карфаген“ Національного антикорупційного бюро України (NABU). У цьому комплексі мова йде про передбачувані шахрайські кол-центри, корупційні зв'язки та роздрібну мережу U-420.
У приблизно двох з половиною годинах розмови Буркін не заперечує, що його голос чути на записах, опублікованих NABU.
„Я нічого не заперечую. Навпаки, я хочу підтвердити, що все було саме так“, — пояснює він.
Потім він стверджує, що опубліковані записи показують лише частину реальної події:
„Все, що ви чули, можливо, становить не більше п'яти відсотків того, що зараз відбувається в Україні“.“
Це не є всебічним визнанням провини. Навпаки: значну частину інтерв'ю Буркін використовує, щоб спростувати особливо серйозні звинувачення проти себе.
Проте його заяви про хабарні платежі та контакти з правоохоронними органами піднімають окреме питання: Чи існувала в Україні організована система, у якій кол-центри захищалися від державних розслідувань за регулярні платежі — і хто отримував вигоду від цього?
21 000 доларів за 50 співробітників
Найконкретніша частина інтерв'ю стосується нібито тарифів на захист кол-центрів.
За словами Буркіна, для кожних 50 працівників щомісяця виплачувалося 21 000 доларів США.
Сума була розподілена наступним чином:
- 7 000 доларів США для української служби безпеки СБУ.
- 7 000 доларів США для Національної поліції.
- 7 000 доларів США для Генеральної прокуратури.
Буркін зазначає, що це не одноразова виплата за припинення певної процедури, а регулярний внесок, який мав забезпечити якомога безперешкодну роботу бізнесу.
За цією моделлю кол-центр з 100 працівниками мав би щомісяця сплачувати 42 000 доларів, а кол-центр з 150 працівниками — 63 000 доларів.
Буркін оцінює, що в Україні працювало близько 1 500 кол‑центрів. Крім того, він говорить про щомісячний оборот галузі в мільярдних розмірах.
Ці цифри поки що не підтверджені незалежно. Вони спочатку відображають лише власну оцінку Буркіна.
Хто збирав гроші?
У довгому інтерв’ю Буркін називає, зокрема, Андрія Осипова, а також нині підвисленого генерала розвідки Сергія Дуку та Олександра Ковальчука, який також займав керівну посаду в СБУ.

За його словами, спочатку він безпосередньо контактував з Дукою та Ковальчуком. Пізніше до процесу приєднався Осипов як посередник, щоб зменшити пряму комунікацію.
Осипов регулярно отримував платежі, зазвичай на початку місяця.
Крім того, Буркін повідомляє, що Ковальчук отримав у подарунок на день народження Mercedes V‑клас.
Особливо важким є ще одне твердження: у зв’язку з конфліктом з конкурентою кол‑центровою групою, за даними, у державне розслідувальне бюро України (ДБР) було переказано близько 15‑15,5 мільйона доларів.
Чи відбулися ці платежі насправді, хто їх отримав і як гроші були розподілені, не можна визначити лише за інтерв’ю.
Нібито роль Олега Таранова
Буркін стверджує, що така система захисних платежів не могла б функціонувати без участі вищих рівнів українських правоохоронних органів.
У цьому контексті він неодноразово згадує заступника керівника української президентської адміністрації Олега Таранова, якого пов’язує з нібито координацією різних структур безпеки та правопорушень.

Його аргумент: якщо підприємець, наприклад, сплатить лише одну поліцейську підрозділ, інші органи все одно можуть проводити обшуки, конфіскувати комп’ютери чи ініціювати слідчі провадження.
Тому діюча захисна угода має охоплювати одночасно кілька інституцій.
За словами Буркіна, платежі були передані в межах відповідних ієрархій органів.
Проте залишається відкритим ключове питання: чи отримав Тараров особисто платежі, видав відповідні інструкції або дійсно контролював заявлену структуру?
Для цього Буркін у інтерв'ю не надає незалежно перевіреного підтвердження платежу.
Тому його звинувачення слід розглядати як заяви учасника, а не як вже доведені факти.
Колл‑центр: легальний бізнес чи індустрія шахрайства?
Буркін заявляє, що у 2021 році увійшов у бізнес колл‑центрів.
Після початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року діяльність спочатку була припинена, а влітку того ж року відновлена.
Він розрізняє кілька бізнес‑моделей: нібито фінансові інвестиції, шахрайські телефонні дзвінки до банків, дієтичні добавки, езотеричні послуги та інші форми телефонного продажу.
Буркін стверджує, що його власні кол‑центри в основному зосереджені на дієтичних добавках і ворожінні.
Деякі з цих видів діяльності він називає можливо аморальними, але не незаконними.
Це розрізнення має вирішальне значення для його захисту.
Те, що підприємець сплачує хабарі, звичайно підпадає під сумнів. Однак це не доводить автоматично, що всі його ділові операції були шахрайськими.
Навпаки, його власне викладення не достатньо, щоб підтвердити законність кол‑центрів.
U-420: Бізнес‑модель на межі закону
Ще один акцент інтерв’ю – роздрібна мережа U-420.
Буркін підтверджує свою участь у створенні компанії і пояснює, що мережа часом охоплювала близько 110 точок продажу.
Продані, зокрема, були трав'яні суміші з синтетичними каннабіноїдами.
Буркін стверджує, що використані субстанції на момент продажу не були заборонені. Рецептури були адаптовані до законодавчих змін.
Водночас він підтверджує, що підготовлено документи для підтримки легалізації марихуани і передано їх політичним рішенням‑приймаючим.
Економічна мета полягала в тому, щоб вже до можливої легалізації мати мережу з 200‑300 магазинів.
Таким чином, за його уявленням, U‑420 мав би значну перевагу над потенційними конкурентами.
Заяви демонструють чітку економічну стратегію. Однак вони самі по собі не доводять легальність усіх проданих продуктів чи незаконний вплив на законодавство.
Погрози журналісту-розслідувачу Денису Біхусу
Особливо гострої реакції викликали опубліковані розмови про можливе застосування насильства проти журналіста-розслідувача Дениса Біхуса.

У записах, серед іншого, розглядаються кислотна атака та атака молотками.
Буркін підтверджує, що такі розмови відбулися. Однак він заперечує, що насправді планувалася або мала бути здійснена атака.
За його словами, він хотів залякати своїх співрозмовників і донести до них, що здатний на екстремальні дії.
Він називає це своєрідною психологічною грою. Це пояснення залишає питання про серйозність погроз відкритим.
Конфлікт з Миколою Тищенком
Близько до кінця інтерв'ю Буркін описує свої стосунки з українським політиком Миколою Тищенком.

За його словами, Тищенко спочатку допомагав у справах, пов’язаних з колл‑центрами.
Пізніше він, однак, вимагав частку від доходів.
Буркін стверджує, що цей фінансовий конфлікт призвів до розриву між ними.
Крім того, він повідомляє, що фінансував окремі благодійні заходи за кордоном, пов’язані з Тищенком.
Він називає різні суми, проте визнає, що не пам’ятає всіх деталей точно.
Буркін також підтверджує, що сам опублікував записи розмов з Тищенком.
Криптовалюти, Everstay та питання військових пожертв
Інша частина інтерв’ю занурює у світ криптовалют та українських закупівель озброєння.
Інтерв'юер порушує питання можливих зв'язків між людьми з оточення Буркіна, блокчейн-компанією Everstake та українським політиком Михайлом Федоровим.

При цьому йдеться про ймовірні розслідування щодо переказів криптовалюти та військових закупівель. У розмові звучать суми близько 12,2 мільйона та 42 мільйони доларів США.
Однак вирішальне значення має те, хто саме висуває яке твердження.
Конкретні звинувачення щодо можливих порушень із пожертвами та закупівлями дронів здебільшого озвучує інтерв'юер.
Буркін не підтверджує, що особисто був залучений у сумнівні транзакції або сам перевіряв нібито грошові потоки. На питання щодо можливої ролі Федоровса він реагує частково явно спекулятивно.
Отже, інтерв'ю не доводить, що Федоров був причетний до розкрадання або що Everstake незаконно перенаправляла пожертви.
Водночас воно називає відправні точки для незалежного розслідування: блокчейн-транзакції, адреси гаманців, договори, фактичні поставки та економічні зв'язки між причетними компаніями.
Ці питання заслуговують на окреме розслідування, і їх не слід без додаткових доказів ототожнювати з імовірною системою «кришування» кол-центрів.
Контакти з російськими спецслужбами
В інтерв'ю Буркін підтверджує, що через знайомого на ім'я Роман Рудик існували контакти з російськими представниками.
За його словами, все почалося з розмов про криптовалюти.
Згодом російські співрозмовники нібито намагалися залучити його до співпраці.
Буркін стверджує, що відмовився від такої співпраці, щойно стало зрозуміло, що вона може бути спрямована проти України.
Таким чином, його слова підтверджують контакт, але не діяльність на користь російських спецслужб. Справжній характер цих стосунків без додаткових документів і свідчень залишається невідомим.
Яку роль відігравало ГУР — воєнна розвідка України?
У своїх свідченнях Буркін розрізняє класичні правоохоронні органи та спецслужби.
Якщо СБУ, Національна поліція, прокуратура та ДБР, за його словами, мали значення для нібито домовленостей про «кришування», то воєнну розвідку ГУР він не вважає частиною цієї системи.
Він пояснює це різними повноваженнями установ. Отже, інтерв'ю не містить конкретних доказів причетності ГУР до описаних Буркіним платежів.
Ноутбук із нібито компрометувальними матеріалами
Буркін неодноразово заявляє, що готовий співпрацювати з Національним антикорупційним бюро (НАБУ), Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою (САП) та американськими слідчими органами.
Він стверджує, що має записи, скриншоти, криптовалютні адреси та інформацію про грошові перекази.
Крім того, він згадує ноутбук, вміст якого, за його словами, може скомпрометувати багатьох інших людей.
Чи існують ці матеріали, чи вони справжні і чи справді підтверджують його звинувачення, залишається нез'ясованим.
Анонсовані докази можуть стати важливими для подальших розслідувань. Але доки їх не перевірено, вони залишаються лише обіцянкою.
Чому Буркін говорить саме зараз?
Примітно, як Буркін описує власну роль.
З одного боку, він підтверджує хабарі, ділові стосунки з посередниками та спроби захистити свої бізнес-інтереси через зв'язки з впливовими людьми.
З іншого боку, він подає себе як жертву корумпованої системи, яка змушувала підприємців платити й використовувала кримінальні провадження як засіб тиску.
Ці дві версії не обов'язково виключають одна одну.
Підприємець може водночас отримувати вигоду від корупційних зв'язків і ставати жертвою вимагання з боку тих самих структур.
Проте нинішня готовність Буркіна говорити про систему не знімає з нього відповідальності за минуле.
Його публічні заяви можуть переслідувати кілька цілей: викриття реальних зловживань, зведення рахунків із колишніми діловими партнерами або покращення власного становища перед слідчими органами.
Які мотиви переважають, з одного лише інтерв'ю встановити неможливо.
Що доведено — а що ні?
Інтерв'ю містить три різні категорії інформації.
По-перше: особисті зізнання. Буркін підтверджує свій голос на оприлюднених записах, описує хабарі та розповідає про власну підприємницьку діяльність.
По-друге: звинувачення на адресу третіх осіб. Він називає ймовірних отримувачів і посередників платежів, описує можливу причетність високопосадовців і висуває звинувачення проти колишніх політичних контактів.
По-третє: припущення та запитання інтерв'юера. До них належать, зокрема, частини обговорення криптовалютних пожертв, Everstake, Федорова та військових закупівель.
Журналістськи ці категорії не можна змішувати.
Особисте зізнання може бути важливою відправною точкою для розслідування. Але воно не доводить автоматично вину всіх людей, яких потім називає мовець.
Справжній скандал за «Карфагеном»
Заяви Єгора Буркіна порушують питання, яке виходить далеко за межі діяльності одного підприємця.
Що відбувається, коли державні повноваження з кримінального переслідування самі стають послугою, яку можна купити?
Якщо компанії регулярно платять за те, щоб не було обшуків, не вилучали комп'ютери і не відкривали розслідувань, межа між державним контролем і приватним бізнес-інтересом була б докорінно зруйнована.
Тоді правоохоронні органи не лише стежили б за дотриманням закону, а й, можливо, самі вирішували б, кого за гроші звільнити від його застосування.
Буркін стверджує, що знає таку систему зсередини.
Його заяви містять конкретні імена, суми та схеми. Але вирішальних доказів поки немає: які платежі справді можна відстежити, хто отримав гроші і які державні рішення було ухвалено натомість?
Тому операція «Карфаген», можливо, є чимось більшим, ніж справа проти ймовірно незаконних кол-центрів.
Вона може перерости у фундаментальне розслідування зв'язків між бізнес-мережами, правоохоронними органами та політичними посадовцями.
Чи можна довести цей масштаб, вирішать не нові інтерв'ю, а документи, які можна перевірити, фінансові транзакції та незалежні розслідування.
Головне питання тепер не лише в тому, хто керував кол-центрами. А й у тому, хто уможливлював їхню діяльність, хто на ній заробляв і наскільки далеко насправді сягали ймовірні структури «кришування».
Редакційна примітка:
Ця стаття базується на інтерв’ю Єгора Буркіна з Василем Тимошенко. Заяви Буркіна та звинувачення, висловлені інтерв’юером, подаються як такі. Вони не є судовими встановленнями.
Для всіх згаданих осіб діє презумція невинуватості.